Фінансова підтримка:





Історія успіху

Ганна Кривобокова

с.Многополье 54 роки, середня технічна, директор клубу в селі Многополье, член активу практичного територіального співтовариства «Многополье»

Все моє дитинство пройшло в селі Многополье. Але після восьмого класу я вирішила, як більшість молодих людей, виїхати з нього, «стати міською». Поступила до Харцизького металургійного технікуму і отримала там спеціальність техніка-технолога токарного виробництва. Після закінчення технікуму працювала за фахом на Харцизькому трубному заводі. Попрацювавши там кілька років, я переїхала в Єнакієво, де 12 років працювала на міському холодокомбінаті. Там і зустріла свого майбутнього чоловіка. У Єнакієво народилися мої доньки.

І в думках не було повертатися в село! Відвикла я від нього, так нещастя мене повернуло - померла моя сестра, і старенька паралізована мама залишилася без нагляду. Ось ми всією сім'єю і переїхали в батьківський дім. Тепер навіть не уявляю, щоб ми робили, як би виживали в 90-і, коли б не своє господарство. Ми тримали до п'яти голів великої рогатої худоби, свиней, працювали на землі - вирощували овочі. Важко було, але що було робити! Треба було жити, дівчаток навчати. Тоді було продукцію свою продавати не важко. Її скуповували прямо в селі. Зараз справа йде інакше: попит є, але пропозицій багато. Складно продавати. Можна, звичайно здавати за копійки скупникам, але шкода свою працю, та й не справедливо це.

Потрапивши вперше на тренінг Агентства регіонального розвитку «Донбас», я зрозуміла, ось тут я отримаю те, чого мені не дістає: інформацію і знання. Кожен тренінг, який би темі він не був би присвячений, давав мені можливість розвиватися, вчитися спілкуватися, вирішувати різні проблеми. Можна сказати, я отримала рецепт розвитку. На тренінгах вчилася вигідно продавати, будувати свою мережу. Після участі в ярмарках, які ініціювало Агентство, я знайшла нові шляхи збуту своєї продукції, змогла обмінятися досвідом з учасниками з інших населених пунктів. Завдяки навчанню, я познайомилася з методикою проведення навчальних гуртків для дорослих і сама організувала гуртки для жителів свого села: «Виведення курчат у домашніх інкубаторах», «Вирощування бройлерів», «Виготовлення виробів з пуху і пера», «Виробництво молочної продукції». У них взяли участь, як молоді, так і літні жителі. Це дало їм можливість напрацювати навички, отримати консультації, тим самим поліпшити якість продаваної ними продукції, знизити втрати при її виробництві.

Я стала корисною своїм односельцям. Я не зупиняюся! Сьогодні я зі своєю сім'єю утримую двох дійних корів, одну теличку, курей, гусей. Ми розширили місце для худоби, приміщення для зберігання сіна, 37 соток землі підготували під вирощування трави для корму худоби, під город залишили 12 соток. Складно, важко звичайно! Встаю о пів на четверту кожен день, але мені допомагають чоловік, діти, а коли сім'я не справляється, запрошую на роботу 5-6 односельців. Трохи мені залишилося до пенсії, але я і на ній спокійно сидіти, склавши руки, не буду, заведу кролів, зроблю теплиці. І ще придумаю, чим займатися!

 

Наталія Д'яченко

м. Донецьк 58 років, освіта вища філологічна, вчитель російської мови та літератури, член активу практичного територіального співтовариства «Громада Першотравнева»

Я донеччанка в першому поколінні. Коріння мої в Полтавській і Воронезькій областях. Напевно, тому і кликала мене мама Наталкою Полтавкою. Закінчила філологічний факультет Донецького національного університету, отримавши кваліфікацію філолога-викладача. Починала свій трудовий шлях старшою вожатою, потім була заступником директора з виховної роботи, вчителем російської мови та літератури в школі № 151 города Донецька. В даний час працюю бібліотекарем в загальноосвітній школі № 138 міста Донецька. Маю вищу категорію, звання вчитель-методист. Нагороджена грамотою Міністерства освіти України, «Відмінник освіти України».

Мрію про створення в моїй школі істинної Школи Радості, де вчитель - людина майбутнього з облагородженим Серцем і з вірою в здібності кожної дитини, де учень - здобуває знання з відкритим Серцем, де батько - виховує свою дитину люблячим Серцем, де існує союз учительських, учнівських, батьківських сердець. Вперше про Агентствo регіонального розвитку «Донбас» прочитала в газеті «Вечерний Донецк» і позаздрила тим, хто мав можливість бути причетним до програм, які реалізовувалися Агентством регіонального розвитку «Донбас». І випадок звів мене з АРР, я стала брати участь у його проекті Я брала участь у тренінгах та інших навчальних заходах, в рамках цього проекту, намагаючись не пропустити жодного. Адже у дорослих людей практично немає можливості вчитися. Агентство надає таку можливість людям різних віків. Багато дізналася про роботу на депресивній території, до якої можна віднести і територію, на якій я проживаю. Навчилася бачити перспективу і прораховувати кроки до реального результату, шляхом створення соціальних проектів. З'явилися партнери, однодумці. Зі своїми колегами я створила проект «Міжнародні стандарти якості діяльності соціально активних шкіл», де я являюсь координатором проекту.

Позитивними змінами, які відбулися в моєму житті завдяки Агентству, слід вважати відсутність боязні змін. Я просто перестала їх боятися, стала впевненішою в собі і в завтрашньому дні. За підсумками Всеукраїнського конкурсу «Шкільна бібліотека» в номінації «Бібліотекар-дослідник» я стала лауреатом, нагороджена грамотою Інституту Інноваційних технологій. Проектні технології допомагають мені поліпшити імідж, впливають на якість моєї роботи. Захоплення проектами я передаю моїм колегам, жителям селища, читачам. Люди створюють свої соціальні, дослідницькі та творчі проекти. Я, як керівник проекту «Кращі практики в практику» провела аналіз роботи бібліотеки школи. Впровадження проектних технологій практику роботи шкільної бібліотеки поліпшило мій імідж.

Мною спільно з громадою «Першотравнева» був написаний проект «Стартуємо разом впевнено», який переміг у конкурсі мікрогрантів «Підтримка Громадський ініціатів на Користь Збереження шкіл у малих громадах» ініційованому Східноукраїнськім центром цивільних ініцітів «Разом до Збереження освітніх послуг у малих громадах». З 1 січня 2013 року школа приступає до його реалізації. У його рамках заплановано провести адвокасі-кампанію по фунціонуванню адаптаційної групи короткотермінового перебування дітей п'ятирічного віку та консультаційного пункту для батьків майбутніх першокласників. Впевнена в тому, що ми зможемо успішно реалізувати цей і ще багато інших проектів!

 

Євген Щебітенко

c.Успенка 63 роки, освіта середньотехнічна, гідротехнік, пенсіонер, член активу практичного територіального співтовариства «Успенка»

Я живу в мальовничому селі Успенка, яке розташоване на кордоні України з Росією. Село наше славилося своїми садами, джерелами і річкою Кринка. Усе своє свідоме життя я прагнув підтримувати цю красу, дану нам природою і зберігати духовні і культурні традиції села. Прибирав навколишню територію, висаджував квіти, збирав предмети старовини, що характеризують побут наших предків. Я сподівався, що бачачи цю діяльність, цю красу мої односельці будуть наслідувати мене і село придбає свій колишній вигляд, адже його краса залежить тільки від нас. Але люди в останні роки розчаровані і зневірені у всьому залишалися байдужими. Але в 2010р. в селі з'явилися нові люди і нові ідеї, які дали мені надію на майбутнє. Ось вже більше року я є членом практичного територіального співтовариства с.Успенка.

Відвідуючи тренінги, що проводилися тренерами Агентства регіонального розвитку «Донбас», я зі своїми односельчанами набув навичок об'єднання односельців для вирішення ключових проблем території. Я став відзначати зміни, як в особистому житті, так і в житті села. Спільно ми розробили і реалізували п'ять проектів: відновлення дитячого садочка, заміна покрівлі на амбулаторії сімейної медицини, заміна покрівлі на місцевій церкві, заміна зрубів на колодязях, реалізація проекту «Майданчики спілкування». Крім того проведення ярмарку і народних гулянь «Проводи зими». Реалізували новий проект «Створення інформаційного центру в селі». Він став і інформаційним центром для односельців, і Агроцентром, і місцем спілкування, і місцем проведення тренінгів та навчальних гуртків, і просто майданчиком спілкування та проведення дозвілля. У 2012р. я брав участь в реалізації проекту, спрямованого на забезпечення питною водою сільської школи. За час співпраці з АРР Донбас ми утвердилися в думці, що наше благополуччя залежить від наших власних рішень і вчинків.

 

Іляна Дам'ян

м. Жданівка 20 років, освіта незакінчена вища (студент 4 курсу факультету цивільної та господарської юстиції Національного університету Одеської юридичної академії), завідувач архівним відділом міського відділу освіти

Мені завжди було цікаво все, що оточує мене. Одного разу в дитинстві, побачивши рояль і, почувши його звучання, я закохалася в музику. Попросила батьків відвести мене в музичну школу, але прослуховування з першого разу я не пройшла. Тільки через два роки, підготувавшись, поступила туди вчитися. Чудові викладачі прищепили мені любов до мистецтва, якісної музики, людям. Не можу сказати, що я стала великим музикантом, але тут ще відкрилася інша моя здатність - я стала писати статті. Мої перші статті були опубліковані в музичному журналі «Музична Скринька», одна з яких зайняла перше місце в Донецькій області в 2008 році.

Взагалі, мені здається, що все, необхідне для успішності людини, закладається в його дитинстві. Мої батьки завжди підтримували мене у всіх моїх починаннях, вчили доводити справи до кінця, бути дисциплінованою і пунктуальною. Їм було важливо, що б я виросла Людиною. Коли треба було вибирати професію, я стала перед вибором: бути істориком або юристом. Зваживши всі за і проти, мій вибір припав на юриста. Ні, не тому, що юристом бути престижно, і не тому, що кожен третій має диплом юриста, а тому, що стати дійсним хорошим юристом, правозахисником дуже важко. І почавши активно займатися правознавством, брати участь в олімпіадах, спочатку в шкільних потім в міських, я поступила в Національний Університет Одеської Юридичної Академії. Навчаюся на заочному. Просидівши після вступу вдома три місяці, я зрозуміла, що таке життя не для мене і треба щось робити, рухатися вперед, приносити користь людям. Ось цього мені хотілося завжди! Зараз я студентка 4 курсу факультету цивільної та господарської юстиції. На даний момент, працюю завідуючою архіву Міського відділу освіти. І нехай ця робота не по професії, але для мене будь-яка робота важлива і хороша.

У 2010 році я познайомилася з Агентством регіонального розвитку «Донбас» і стала постійним учасником їм тренінгів. Тренінги Агентства дають можливість подолати пасивність, виявити активних людей, навчитися дивитися на проблеми міста не з боку спостерігачів, а з боку людей готових вкласти свою лепту у вирішення цих проблем. Завдяки тренінгам АРР, я змогла розвинути в собі комунікативні навички, навчилася діловому спілкуванню, ефективно вести переговори, вирішувати конфлікти, правильно формулювати свої цілі, набула навичок по створенню соціальних проектів, знайшла однодумців. Мене захоплює та атмосфера, яка присутня на тренінгах. Можна не лише отримати знання, навички, можна відкрито висловити свою думку і тебе почують, можна попрацювати над собою. Я намагаюся не пропустити жоден тренінг. Тому що, кожен з них, не залежно від теми, дає поживу для розуму, налаштовує на позитив, дає поштовх до активних дій. Тут же, разом із друзями, я написала свій проект «Створення шкільного радіо», який, на даний момент, ми вже реалізували в школі № 1 міста Жданівки. Думаю, кожна людина повинна прагнути розвиватися і не стояти на місці, ніколи не зупинятися. Головне бажання, адже саме воно керує людиною, і ні які обставини не можуть перешкодити.

У мене в житті ще багато цілей, які я хочу досягти, а головне можу. Я знаю, що успіх - це результат правильної постановки мети, невпинних зусиль, сили характеру, використаних можливостей, добре спланованих дій. Тільки від самої людини залежить, наскільки вона успішна!

 

Олександр Цвєтков

м.Дебальцеве 31 рік, освіта середньотехнічна, творча й активна особистість

Я, Цвєтков Олександр. Мені тридцять один рік. Уродженець міста Дебальцеве. На всяк випадок напишу, що це в Донецькій області, так як місто маленьке і нічим не примітне, особливо для тих, хто з ним не стикався. Мої батьки звичайні люди, хоча для кожної дитини вони завжди незвичайні люди. Про сімейний стан спробую написати в двох словах, бо я можу довго розповідати, як я люблю свою дружину, і люблю сина. Як видно з мого «уривка», наведеного вище, я звичайний громадянин. І, як всі звичайні діти, я закінчив звичайну школу, потім, як багато молодих людей нашого міста, закінчив залізничний технікум. Вищу освіту я отримував вже в заочній формі навчання за тією ж залізничною спеціальностю, по ній і працював. У вільний від роботи час займався спортом, точніше важкою атлетикою. І з кожним проведеним мною днем в спортзалі я розумів, а вірніше не розумів, як можна жити без цього. Я не скажу, що моє життя насичене яскравими моментами, але і назвати її нудною у мене не повернеться язик. Знову таки, як у середньостатистичного громадянина життя моє протікає зі злетами та падіннями, які можна порівняти зі смугою білою і смугою чорною. Тобто, як і у всіх є моменти в житті, на які варто, чи не варто звертати уваги. У мене були і ті і інші. ...

Завтра в мене перший тренінг. Хвилююся. Завтра я буду в ролі тренера. Упевнений, що Тетяна, моя вірна подруга теж переживає. Ми з нею будемо проводити самі тренінг, навичкам якого нас навчили в Агентстві регіонального розвитку «Донбас». Учасниками його будуть молоді люди нашого міста, які хочуть змін, які не хочуть жити по-старому. Справлюся я, вірніше ми, з цим? Упевнений, що впораємося. Тим більше мені це цікаво. Та й взагалі, коли я зіткнувся з проектом Агентства, жити стало цікавіше. Я побачив можливість допомогти комусь. Причому, допомога ця може бути, як дрібною і непомітною, так і, цілком відчутною. І неважливо, для кого ти це робиш. У допомозі бідують багато. І найцікавіше, я раніше і не мав на увазі наскільки реально можна досягти тих чи інших результатів, завдяки соціальному проектуванню. Завдяки таким тренінгам дійсно можна прибрати зі свого лексикону такі слова, як «не вийде», «не зможу», і інші слова з часткою «не». Може бути, я і не вирішу-яких глобальних проблем у своєму місті, але на реальних прикладах я побачив, що це можливо. Я став вірити і розуміти, що в принципі немає неможливого. Немає слова «ні». Це просто напросто непотрібні слова у вирішенні проблем ...

*****

Ось такі думки були в мене перед тренінгом. У двох словах скажу, що пройшло все вдало. І я з гордістю усвідомлював, що освоїв і закріпив нові навички. Мені подобалася сама процедура тренінгу, не кажучи вже про його цілі. Та й як може не подобатися, коли збирається група людей, однодумців, готових шукати вирішення тих чи інших проблем? Своє навчання я продовжував і далі на тренінгах АРР «Донбас» в рідному місті.

*****

А через якийсь час мені подзвонили з Агентства і запропонували їхати в Польщу. - Польща! Польща! Польща! - Звучало в моїй голові. Не буду приховувати, що для людини, яка не покидла свою країну, виїзд в Європу м'яко сказати п'янить. А ще міцніше цей хміль робило те, що я міг поїхати з людьми з Агентства. Як я радів своєму закордонному паспорту.

*****

... Ось дилема??? Не думав, що опинюся небудь перед вибором: їхати чи не їхати за кордон? Хоча я рішення вже давно прийняв, все одно мені ніхто не забороняв думати і зважувати всі «за» і «проти». Поїхавши до Польщі, зустріч моя з НЕЮ, яку я шукав все життя, відкладеться ще на невизначений час. Я ж так хотів побачити ЇЇ, ми не бачилися вже більше місяця. Зустріч з НЕЮ п'янить ще більше, ніж вже як мені здавалася нічим не примітна Польща. У мене таке відчуття, що я зрадрую близьким мені людям, і мені було соромно від цієї думки. Кохання. Разве можна говорити про зраду, якщо ти робиш це заради любові. Хіба можна говорити про сором, коли мова йде про любов. Про любов чисту, взаємну, світлу. Про любов, яку хочеться нести все своє життя! Вирішено! Я чекаю свою кохану, і роблю їй пропозицію!

*****

Р.S. «А через п'ять місяців було весілля. Майже через рік моя дружина, до речі, її звуть Євгенія, на тридцять років мені подарувала сина. Федір. Так звуть мого хлопчика. Ось так не без долі Агентства регіонального розвитку «Донбас» утворилася ще одна ланка суспільства. Хто знає, як би все було б, відправившись, я в Польщу. Хоча, якщо вірити фаталістам, то все одно фінал би був той самий. Я вдячний долі, що вона мене звела АРР «Донбас», що я познайомився з дуже цікавими і симпатичними людьми, що навчився слухати і розуміти, тому це в прийнятті рішень відіграє особливу роль. Я вдячний всім, хто проводив і брав участь в тренінгах. У тих тренінгах, в яких сам був тренером я думаю, що навчив, та й сам навчився соціального проектування.

 
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>

Сторінка 4 з 10
© 2014 ARD. Всі права захищено.
© 2006-2009 Українська локалізація: Joomla! Україна. Всі права захищено!
Joomla! - безкоштовне програмне забезпечення, яке розповсюджується за ліцензією GNU/GPL.